Не доопрацьований нормативний акт або сумнівний Закон

Як завше нормативні акти, які приймаються нашим парламентом, мають невідповідності, неточності та містять терміни які можна двояко трактувати і завше вигідні якійсь одній із сторін процесу. Тобто, за одних умов таким законом легко скористатися злочинцям, щоб уникнути кримінальної відповідальності (наприклад, пригрозивши потерпілому), з іншого боку є якийсь вплив потерпілого на кримінальний процес і саме він повинен вирішувати яким чином відповість за злочин особа, яка його вчинила. При цьому є надія, що слідчі органи, за умов нашої тотальної корупції, не зможуть «допомогти злочинцю уникнути відповідальності».

Так, доповнили статтею 149-1 КПК України, яка передбачає покладення додаткових обов’язків на особу при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Серед яких, обов’язок з'являтися на виклик до органу дізнання, досудового слідства, прокурора або суду, а в разі неможливості з'явитися через поважні причини – завчасно повідомляти про це посадову особу або орган, що здійснив виклик; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу посадової особи або органу, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа; повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування із визначеною особою або спілкуватися з нею з дотриманням визначених умов; не відвідувати визначені місця; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, які повертаються негайно після скасування відповідного запобіжного заходу або покладеного обов'язку".

Остання вимога є дещо абсурдною і ніяким чином не вплине на злочинця, який і не має бажання бути законослухняним, так як такий захід ніяк не стримає його для виїзду за межі держави.
В Законі та тепер Кримінально-процесуальному кодексі України є спірні питання при обранні запобіжного заходу у вигляді застави.

Так, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, майнового стану та інших даних про підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. А у виключних випадках, якщо суд установить, що застава у визначених у пункті 3 частини четвертої цієї статті межах не забезпечить виконання зобов'язань особою, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава може бути застосована у розмірі, який перевищує сімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому у всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, обґрунтованих достатніми доказами.

І тут постає питання - чи є у суду можливість до розгляду справи перевірити та встановити розмір майнової шкоди чи отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, при цьому перевіривши наявність достатніх доказів для їх обґрунтування. Очевидно, перевірити вказане, а також майновий стан та інші (які саме невідомо) дані про підозрюваного чи підсудного та встановити виключні випадки для застосування вищого ніж передбаченого даною статтею розміру застави у суду не буде достатньо часу та процесуальних можливостей, що безумовне призведе до частих порушень або до уникнень суду від обрання запобіжного заходу у вигляді застави.

Ст.149-1 КПК України визначає, що якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до органу дізнання, досудового слідства чи суду без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки, або порушив інші покладені на нього обов'язки, передбачені статтею 1491 цього Кодексу, застава звертається в доход держави.

І тут знову ж на практиці, враховуючи реалії нашого життя, допускається якась невизначеність, що може призвести до безпідставного звернення в дохід держави застави.

Очевидно, що по іншому повинно вирішуватися питання коли підсудного виправдано.

Слід визначити чітко, що криється за терміном «належним чином повідомлений», наприклад, в податковому законодавстві такі терміни розшифровуються, і вказується порядок вручення повідомлень.

В кримінально-процесуальному законодавстві усі терміни та події повинні визначатися чітко, і є недопустимим включення до норм узагальнюючих термінів «без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки». Що може бути поважною причиною, наприклад «неможливість доїхати в суд своєчасно через транспортні затори», «яким чином можна повідомити суд про причини неявки, чи може це бути телефоном і чи необхідні підтвердження причин?».

Чому ми знову наступаємо на одні і ті ж граблі і наші нормативні акти чомусь перетворюються на рівняння з багатьма невідомими? Кому вигідне таке законодавство при застосуванні якого є більше запитань ніж відповідей, чому депутати затверджують і приймають закони які дають необмежену владу та широке поле для корупції органам суду та слідства?
Особливу увагу привертає ст. 410 КПК України про порядок заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт або позбавлення волі, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі, службовим обмеженням, позбавлення волі шляхом триманням у дисциплінарному батальйоні.

Питання про заміну покарання у вигляді штрафу громадськими роботами, виправними роботами або позбавленням волі відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України вирішуються суддею суду, який постановив вирок. Ця стаття відповідає девізу: бідним – тюрми, багатим воля. Очевидно, що вона прийнята виключно з метою звільнити олігархів від застосування до них відповідальності, за ряд кримінальних злочинів.

З іншого боку, можливо, щось перепаде і бюджету держави.

У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25 – 26, ст. 131) виключили ряд статей: ст. 202 (Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг) у вигляді обмеження волі; ст. 203 (Зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст. 207 (Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті), ст. 208 (Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків), ст. 214 (Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння), ст. 215 (Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків), ст. 217 (Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма), ст. 218 (Фіктивне банкрутство), ст. 220 (Приховування стійкої фінансової неспроможності), ст. 221 (Незаконні дії у разі банкрутства), ст. 223 (Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску), ст. 225 (Обман покупців та замовників), ст. 226 (Фальсифікація засобів вимірювання), ст. 228 (Примушування до антиконкурентних узгоджених дій), ст. 234 (Незаконні дії щодо приватизаційних паперів) і ст. 235 (Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання).

Серед виключених статей є такі, які фактично уже не то, що не діяли а і суперечили іншим діючим нормативним актам, як от ст. 214 (Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння) де передбачалася кримінальна відповідальність за ухилення від обов'язкової здачі на афінаж або для обов'язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів, при цьому, що діяльність з переробки чи обміну лому дорогоцінних металів навіть не потребує ліцензування і є розповсюдженою по всій Україні. Як в такій ситуації застосовувати дану статтю нікому не було відомо.

Але виникає важливе запитання щодо виключених з Кримінального кодексу ст. 218 (Фіктивне банкрутство), ст. 220 (Приховування стійкої фінансової неспроможності), адже ці злочини є чи не самими розповсюдженими в нашій державі якими злочинці оббирають довірливих продавців (наприклад придбаваючи товар без попередньої оплати за умови, що підприємство вже банкрут і керівникам чи власникам достеменно відомо, що розрахунок за спожиті товари чи послуги уже ніколи не буде проведено), аналогічна ситуація при фіктивному банкрутстві де юридичні особи взявши великі кредити в банках чи не здійснивши розрахунки з постачальниками швидко стають банкрутами і навіть при наявності якихось активів, викуповують їх у процесі банкрутства через корупційні схеми в за заниженими цінами, або за реальними цінами за умови, що їх вартість була значно завищена при передачі їх у заставу банку.

Чомусь ніяк у нас не виходить прийняти хоч один виважений чіткий і зрозумілий усім закон, та ще б він хоч трохи захищав потерпілих!

Гордієнко Павло Віталійович - партнер Правового центру "Лоєрс"